У вівторок, 27 жовтня 2026 року, учні 7-го та 8-го класів Початкової школи № 8
ім. Лесі Українки з українською мовою навчання у Бартошицях (Польща) вперше
долучилися до щорічної загальнонаціональної мовної акції — написання Радіодиктанту
національної єдності. Назва цьогорічного диктанту — «Лист, який не закінчується».
Для наших школярів це був новий і важливий досвід. Своєю участю вони
підтвердили, що, хоча живуть далеко від духовної Батьківщини, залишаються
невід’ємною частиною українського народу, плекають мову своїх предків, шанують її
красу та багатство.
Рідна мова — це наша пам’ять, коріння, культура і духовний зв’язок з Україною.
Такі ініціативи об’єднують українців у різних куточках світу, нагадуючи, що нас єднають
спільна мова, історія та любов до України.
Автором цьогорічного радіодиктанту є Артур Дронь — український письменник і
ветеран російсько-української війни. Запрошуємо ще раз прочитати його текст,
замислитися над глибиною змісту та відчути закладені в ньому емоції й послання.
Де б ми не жили, українське слово завжди залишається з нами!
Запрошуємо до читання та роздумів!
Любомира Тхір
„Лист, який не закінчується”
Дозволиш написати листом? Виводити літери ручкою, чути шурхіт паперу,
залишити чорнильний слід на пальцях — вічна романтика! Мова направду не знає меж:
пишеш крізь пів хвилини й доби, держкордони й блокпости... Складаєш букви в абзаци, як
різьбяр відшліфовуючи кожну деталь, а потім — слова мандрують часом.
Деколи вони схожі на нас: сходяться разом курйозно, але стають нерозлучними.
Наприклад, люди кажуть: «міцно любити». Уяви собі! Не «дуже», не «гіперсильно». Любити
міцно. Ніби тримати за руку. Довго-довго обіймати. А інколи — прокидатися зранку і не
знаходити поряд, але хоч-не-хоч розслонити штори в кімнаті чи розстібнути зеесушного
спальника в бліндажі. Це також про міцну любов. Може, навіть найміцнішу.
Коли в теперішньому страшно, мова захищає нас — і то не впівсили, а намагаючись
сконструювати майбутнє. Подивись: заховалося слово «останній». Кожна зустріч відтепер
крайня, навіть коли це суперечить правилам слововживання. Бо завжди буде наступна. Бо
наша зустріч важливіша за будь-які правила. І найголовніше: мова не тільки для всіх, а й для
кожного. Якби навіть ці слова лунали різними голосами, а мільйон людей водночас
записували їх, кожен думав би про когось особливого. Я — про тебе.
Ми зустрінемось попри всі правила. Вір мені міцно! Якщо мова непідвладна
часопростору, то і лист цей не закінчується ніде й ніколи.
Я люблю тебе. Так є завжди.